Мадейра то для пенсіонерів… ей, тут не буває нудно – одного дня можна піти в гори, іншого прогулятись левадами і тропічним лісом, а іншого милуватись вулканічним походженням Мадейри.
Цей маршрут проходить по східній частині (тобто півострові) Мадейри, і, мабуть, є одним з найпопулярніших на острові. А ще нетиповий…. своїми суровими краєвидами, у той час, як інша частина острова потопає в зелені.
Названо в честь корабля Жуана Зарку, котрий вважається відкрив (і колонізував) у XVст Мадейру.
Вся ця частина суші і навіть океан, до глибини 50 м, є частиною європейської мережі охоронних ділянок – Natura 2000.
Тривалість: приблизно 3-4год, адже постійно будете зупинятись фотографувати
Дистанція: ~8км
Складність: середньо-легка. Найскладніший шматок – підйом-спуск в кінці маршруту.
Пейзажі тут нереально космічні. Скелі вражають патернами – окрім горизонтального наслоєння ріхних порід, можна побачити червоні вертикальні – то є магма, котра заповнила тріщини в скелях.
Як сюди дістатись?
Початкову точку маршруту важко пропустити, оскільки вона розташована на кільцевій розв’язці одразу після парковки.
У високий сезон у другій половині дня може бути багато туристів + спека і не факт що знайдете місце на паркінгу. Але якраз після обіду і під вечір кольори надзвичайно гарні.
На самому паркінгу є декілька будок з їжею/напоями й біотуалетом, а в кінці маршруту є кафешка. Також є туалет – коштує 1 євро і працює лише тоді, коли й кафе.
Одразу після кільця спускаємось сходами ліворуч і йдемо дерев’яною доріжкою, поки не дійдете до чітко окресленої ґрунтової доріжки. Звідси маршрут зрозумілий і легкий, оскільки він огинає частину півострова.
Приблизно через 10-15 хвилин від початку стежки потрапляємо на оглядову точку, де можна побачити відомі скелі Sao Louranço.
Різні вулканічні породи створюють химерні малюнки. Сірий шар, чорний шар, рудий. Іноді трапляються сходи з каміння.
Після оглядової точки продовжуємо йти в гору по стежці PR8. Ця частина може бути дуже вітряною, оскільки вона “відкрита”, але стежка широка та безпечна.
Видно вузьку смужку півострова, портове місто Caniçal і все північне узбережжя Мадейри.
Продовжуємо йти, обертаючи пагорб з деякими підйомами та спусками.
Підходимо до кінцевої точки треку – Pico do Furado. На нього йде драбина з обсипаними сходами, будьте тут максимально обережні.
В кінці видно маяк Farol de São Loureço, стежки туди немає, бо нас розділяють острівки. Туди можна дістатись лише на кораблику 🙂
Час йти назад. Начебто йдеш тими ж стежками, але світло падає під іншим кутом, і пейзажі виглядають зовсім інакше.
Leave a reply